Скриплять черевики і пахне шкіра
Скрипить портупея і пахне шкура…
Хитнулася віра, заплакала буйно.
Ти нам не потрібна… Ми сірі. Ми сірі.
Скриплять черевики і пахне шкіра.
Ми маса всесильна, всесильні багнети,
Ми кульки рідкого металу в паркеті,
Малі та дискретні, та дуже отруйні.
Зливаємось швидко в сталеві декрети.
Такі всеосяжні рішучі декрети.
Чітка геометрія площ нескінченних –
То наше єднання, то наше натхнення
Плече до плеча ми лінійно шикуємсь…
Не буде надії, не буде прощення
Для тих, хто ховається в справах буденних.
І злякано вікна заплющили очі,
У зляканій тиші лиш вітер регоче…
В розлюченій ночі майбутнє вшануймо,
Вшануймо того, хто чекати не хоче,
Як міль золоті гаптування поточить.
Слабенькі думки, що зливаючись – сила,
Ми – скалки окремо, та разом – ми брила.
Окремо ми милі та разом бунтуєм,
Як розум заснув, то із прірви могили
Спливає прокляттям похована сила.
