Потужні удари розхитують клітку,
Прокинулось серце, волають судини.
То знову у мозку розжарена квітка
Нагадує болем що я ще людина.
Пульсація вен – крик безсонної ночі,
Вона не встигає за поступом крові
А розум боїться, боїться й не хоче
У пекло натхнення кидатися знову.
До біла розпечений мозок ховає
В первісний бульйон перетоплені суті,
Не відають меж і зупину не знають
Думок візерунки та рими розкуті.
Розбурканий мозок розколото болем,
Іскряться на гранях кришталики знань,
Дозрілих думок, там, блискучі та голі
Зернятка засіли у плоті вагань…
