Людина асфальту…Розтріскані очі
Впираються в небо сталевим стилетом.
Розірване навпіл воно опадає
На злякані зграї над сірим паркетом
І вітер шепоче, про спокій шепоче.
Під сірим паркетом, навощеним брудом
Земля задихнулась, розтоптана мною.
Людина асфальту – я сіра надія,
Сплюндрована мрія, прямою метою…
Я був, є і буду. Я був. Є. І буду.
Людина асфальту – пряма перспектива
Крокує в квадратах бетонних окопів.
А дощ опадає в розтріскані очі…
А радість клекоче загуслим сиропом
Квадратам на диво. Окопам на диво.
Людина асфальту – у срібних калюжах
Сіріє обличчя, підошвами терте,
Трава проростає розтріскані очі,
До сонця охоча у небі подертім,
Що плаче натужно, ридає натужно.
Людина асфальту – проросло крізь мене
Очей синьотканнних щасливе проміння
Людини полів і людей очерету
Людини лісів пророста мов насіння
Обличчя натхненне, живе і натхненне.
