Лежу закутий у базальт –
Тисячотонні руки – брили,
Коли б ви, як птахи злетіли
У небо, де такі прозорі,
Всміхаються до мене зорі.
Заплетений у свіжість трав,
Обличчя росами омите,
Зелені стебла – оксамити,
Думки мої високі й чисті,
Оправлю в зоряне намисто.
Оскаженілі зграї льоду
посеред скреслої ріки…
Так он воно ти що – Свобода –
Мостів нема, розмиті броди…
А в спину б'ють сухі піски…
Зціліть, чаклунскії ключі
В горах, мою розбиту душу.
Бо йти у скреслу ріку мушу,
До берега, де у траві
Згубилось зоряне намисто,
Де думи мої добрі й чисті
В базальт закуті… І прозорі,
До них всміхаються лиш зорі…
