Розбите вікно загратоване тінню
Ховає у темряві сірі обличчя…
Терпляче чекають вони вже сторіччя
На вихід на волю – моє покоління.
По темним куткам ледь бринить павутиння
Під поштовхом лапок, швидких до розправи
Чигає на здобич, чекає забави
Моє покоління. Моє покоління.
З розбитим обличчям замовкло сумління
Занадто воно заважало нам жити,
Лиш силу та злість просіває крізь сито
Щоб взяти в майбутнє – моє покоління.
Сталевий блиск м'язів затінив терпіння.
Що розуму гнучкість – є сила удару,
І роздумів тихих знешкодивши чари,
Для дії звільнилось моє покоління.
Сіда величаво і тоне в сидіннях
Своїх лімузинів шкіряних фотелів…
Жінками торгує в розкішних готелях
Зробивши свій вибір, моє покоління.
Голодне й роздіте лежить на камінні
За хліба шматок тягне руку немиту,
І заздрісним поглядом блима несито
На успіх рішучих моє покоління.
І сльози мої затуманюють очі,
Що ледь розрізняють: десь за видноколом,
Неспішно крокують до істин охочі,
Могутні душею, хоч тілом і кволі.
Над ними дзвенить кришталеве склепіння.
Чекайте! Я з вами подамся шукати
Свій час, що не терпить золочені грати,
І вільне від сили – моє покоління.