То синього неба замріяні очі
Розкрились в надії назустріч світанню.
Чутно, як потомлено крила тріпочуть,
Під зорями з вітром награвшись досхочу,
На землю розніжено пада жадання.
Жадання потомлено схилить додолу
Натружені крила, розбуркані мрії,
Росою засіє розпарене поле,
На березі, хвилею втихне поволі,
Готове до дії,
Народжене в дії.
Осяяли, враз, розпашіле обличчя
Одягнені в ніжне вечірні заграви.
І мить – нескінченно-щасливе сторіччя –
Жадання слуга і тиран опівнічний,
Завмерла… Як поклик завмер понад ставом.
1998
