Людське обличчя - в сутінках очей
Людське обличчя – мерехтіння мрій,
Людське обличчя – тихий клич ночей,
Чарівний трунок сну, думок настій.
Людське обличчя – зоряні міста
Ледь проглядають через дим життя
До тебе вже немає вороття,
На землю не вертаються з хреста.
Людське обличчя – неба далечінь
Тремтить лякливо в ревиську потвор
Так можновладно ляскає затвор
У схвальній тиші пліснявілих стін.
А морок починає свій танок
Під музику покинутих склепінь…
Людське обличчя – терновий вінок
Одвічний атрибут людських сумлінь.
Посеред шквалу переможних нечистот
Ламає простір підлість – буревій-
Дев'ятий вал… Та для живих істот
Людське обличчя – вогнище надій..!
